Провал Збірної України у Tokyo 2020. Чому так сталось?

Усі, хто більш менш розбирається у системі підготовки спортсмена до максимального результату можуть однозначно сказати, що TOKYO 2020 провалено! Які ж причини невдалого командного місця, причини які бачу я, як спеціаліст в галузі?
1. Пік можливостей. Я ніколи не радію Світовим та європейським титулам наших спортсменів, якщо вони здобуті на передодні Олімпійських Ігор. Чому? Тому що спортивна Україна ще поки використовує Радянську систему підготовки, де головним є «очки, голи та секунди»! Потрібні вони насамперед тренеру, бо дадуть йому заслугу, надбавку та повагу. Чи виграє підопічний Олімпійські Ігри, чи ні –це ще питання. Але Чемпіонат Світу за пів року до Ігор може. Як правило сильні спортсмени уже отримали ліцензію і не приймають там участі, а плавно готуються до Олімпіади у межах олімпійського макроциклу. Пік спортивних результатів утримати більш ніж 2 тижні НЕМОЖЛИВО! Вивести спортсмена на максимальний пік вдається раз у рік, і то при умові хорошого наставника і медичної команди. Тому коли ЗМІ плескають у долоні нашим спортсменам напередодні ОІ, знайте, шанси цього спортсмена на Іграх уже мінімальні. Вони є, але мінімальні. Це скоріше масовка. Задача заскочити у вагон на ходу. Останній шанс. Безперечно, що масовий психоз з пандемією теж вплинув на результат.
2. Дуже важливе! Психологія спортивної діяльності. За статистикою, екстрасенсів відвідують приблизно 7 відсотків українців. За допомогою психологів звертаються близько 5 відсотків. Я тільки можу собі уявити, який відсоток серед спортсменів. Запитайте у команд, які посіли місця у першій п’ятірці ОІ. Адже ми на них рівняємось, чи ні? Є у них психологи? Штатні чи позаштатні? Користуються вони послугами психотерапевтів? Ідіть, скажіть нашому боксеру, що йому потрібна допомога у корекції психологічного стану! Або ж тренеру скажіть. Тільки попередньо одягніть шолом і капу. Питання недостачі кадрів? Ні! Хоча й таке є. Питання у повному ігноруванню психологічного стану спортсмена тренером? Ні. Він рахує, що може усе. І в психології.  Все приховується за мотивацією. За «конхфеткою». Це мало допомагає.
3. Підтримка! Спортсмен не може показати максимального результату без присутності тренера. Це не тільки фактор присутності. Це батько, це уособлення всього пройденого шляху. Це фактор віри у перемогу. Для того щоб відзначати День незалежності і гордитись країною не потрібно витрачати на це міліонні кошти, а просто дайте можливість тренерам поїхати на змагання. Заберіть зі змагань всіляку «шолуху», що проїдає гроші виділенні на тренерський штат. Наведіть порядок у Міністерстві та федераціях з їх «відкатами». Крадуться неймовірні суми. Як тільки тренер у віці, або занадто скромний, його тут же посилають «в сад». Він мовчить не тому шо страшно. Він знає що у майбутньому відіграються на його учнях. Це є у всіх федераціях, чи не так?
4. Спортивні бази, які поступово знищуються і перетворюються у приватні бізнесові території. Окрім того спортсмени дякують не Державі, а людям, які допомагають купувати екіпірування та оплачують харчування, надають можливість оплачувати медико-біологічний блок, який необхідний для відновлення. Думаю цей факт ви помітили?
Токіо 2020 показало нам, що попри всі труднощі, що ми отримали останнім часом, в умовах тотальної бідності по зрівнянню з іншими Державами, українці все ж доказали, що можуть боротись до кінця. Спортсмени перестали боятись озвучувати несправедливі моменти. Я думаю, що ми на шляху. У Токіо були скандали…були сльози, піт у перемішку з кров’ю та соплями. На наступних змаганнях такого рангу ми можемо втратити і цих призерів, бо вони отримали замість подяки цькування за фото з російськими спортсменами, невдоволення людей за свої життєві позиції. Правий був професор Линець – викладач Університету ім. Боберського. 20 років тому він казав: «Спортсмени раби 21 століття»! Але вони варті поваги за труд. Що думаєте?