Страх перед поєдинком!

Не можна акцентувати увагу на такі поняття, як «сильний суперник», «важкий бій», «відповідальні змагання». Ці фрази належать соціуму. Він же породжує страхи. Але є поняття безпосередньо поєдинку. Спортсмен, будь то любитель або професіонал відчувають одне однакове почуття виходячи на арену битви.
Це страх. І цей страх ділитися на дві гілки. Одна з них допомагає бійцю, а інша заважає. Один біологічний, яке дароване нам від тварин. Другий же є тільки у людей – невротичний.
Нам сьогодні цікавий психологічний підхід до поєдинку. А він і у новачків, і в профі має одні корені і одні проблеми.

У психології спорту є два види страху.

Перший це біологічний страх, інстинкт самозбереження. Кожен раз, коли випадковим чином спортсмен або відвертається від ударів, або вчасно блокує – це не везіння. Це його помічник – біологічний страх, що викликав протидію, навик захисту. Те, що єднає людину з тваринами. Але є особливо небезпечний злочинець – невротичний або тривожний страх. Навряд чи хто-небудь бачив тварину, яка була б стурбована майбутніми труднощами? Саме це і є істотна різниця між біологічним і невротичним страхами.
Невроз спортсмена починається задовго до бою, іноді з моменту оголошення тренером або менеджером дати змагань. Часто проявляється безсонними ночами, пошуками чарівних пігулок для покращення фізичного і психологічного стану.

Перша істотна відмінність біологічного страху від невротичного –це відсутність видимої загрози.
В даному випадку людина керується тією інформацією, яку нав’язав йому соціум. Згадайте, що більшість Ваших побоюваннь пов’язані з тим, чого ви реально на собі не відчули. Всі негативні нюанси, які відбувалися з іншими бійцями, про які ви лише чули, деякі бачили, ви вже наклали на себе в майбутньому. Тобто проявили тревогу.
А раптом зі мною трапитися так само? Раптом я програю нокаутом? Отримаю травму?

Нормальний страх-це реакція на існуючі, видимі загрози. А ось невротичний страх і почуття тривоги, викликане припущенням про поганий кінець для спортсмена.
Прикладом біологічного страху може бути поєдинок, де немає відчутної різниці між вами і вашим суперником, але раптом удар. Ви розумієте, що бій можна продовжувати. Але побоюючись повторної атаки виходите на дистанцію. Що це? Тактика? Це страх пропустити повторний, нехай навіть легкий удар. Тут є видима загроза. Ви її бачите. Якийсь час, поки ви не приведете себе в нормальну кондицію, ви будете зайняті переважно захистом.

А тепер уявіть собі, що ви готуєтеся до бою і прокручуєте десятки варіантів тактичних дій. Обмірковуєте захисні руху і виходячи в ринг, розумієте, не знаєте з чого почати, і суперник діє зовсім не так, як ви припускали. У підсумку, ви губитеся в суєті своїх рухів і бій перетворюється на спробу вистояти до кінця. Тут немає видимої загрози, але багато вже написали собі програми, завдяки яким вже не зможуть психологічно зібратися. Ось це і є наслідок невротичного страху. Для того, щоб викоринити свої страхи, потрібно зрозуміти звідки вони беруться. Подивимося, чого не можна робити спортсмену, який все ще відчуває негативний вплив страху перед боями.

«Навчання страху, через спостереження за страхом»
Більшість наших страхів приходять до нас від навчання страхам через інші приклади.
Роботу цього психічного механізму – «Навчання страху, через спостереження за страхом» в експерименті показали нам Альберт Бандура і Теодор Розенталь — одні з засновників теорії соціального навчання. Суть експерименту така: Від випробуваного потрібно лише спостерігати за емоційними реакціями актора, який був помічником експериментаторів. Роль актора була такою: -Коли в лабораторії лунав звук сирени, цей актор зображував страждання, нібито заподіяні йому електричним струмом. Зрозуміло, струму не подавалося, але випробуваний не знав про це. Вже через кілька розіграних актором і експериментаторами тортур на звук сирени у нещасного обманутого випробуваного починався виразний напад страху. Так Бандура довів тезу, щоб навчитися бояться, зовсім не обов’язково проходити це самому.

Тут працює ще одна специфічна риса! Наша людська цікавість. Якщо когось нокаутували, і так, що не можуть підняти довгий час, то нам обов’язково треба подивитися, підійти ближче. Подивитися запис. Людині завжди дуже цікаво все те, що його лякає. Ну як без цього, треба подивитися……обов’язково! Чогось же потім треба боятися.

Висновок перший: Поки у Вас недостатньо досвіду і ви не хочете неврозу – не вчіться боятися в інших. На змаганнях спіть, гуляйте, дивіться кіно, і так поки ваш товариш або тренер не покличе вас на розминку. І так, щоб після відразу в бій. Повірите, результат буде краще.

Хронічне м’язове напруження

Природа нагородила людину емоційністю. Якщо у бійця виникає тривожна емоція, то йому не потрібно нікуди бігти, рятуючись або атакувати, як це роблять тварини. Адже основні наші небезпеки знаходяться не в зовнішньому світі, а всередині голови. Якщо ми попросимо будь-якого спортсмена обґрунтувати свої переживання перед боєм, він люто буде знаходити причини і доводити їх, але в підсумку всім стане зрозуміло, що незримий ворог залишається ворогом лише для нього самого і доводить він це сам собі. Це може бути слизький ринг, спека або холод, хворий зуб або поганий рефері. Знайоме? У спорті- це, як не дивно проявляється в неправильному розумінні бойової стійки і самої атакуючого дії, як у тренувальному процесі, так і в бою. Секрет в тому, що поки боєць не перемкне свідомість на те, що удар-це технічний рух, який має показати помилку суперника, а не потужний стусан, розслабитися не вийде. Справа в тому, що м’язовий супровід емоцій розвивається у нас ще з дитинства. Вдома, у дитячому садку, в школі. Людина постійно чує не крутись, сиди тихо і т. д. Так розвиваються м’язові блоки, яких ми не відчуваємо, тому що вони для нас звичні. Це хронічне напруження призводить до стійкого, постійного і патологічного порушення в мозку.

М’язи постійно посилають сигнал в мозок, що вони напружені, а для мозку це значить, якщо м’язи напружені, значить десь є небезпека. Свідомість людини безмежна і тому спортсмен знаходить масу приводів, щоб налякати або розсердити себе ще більше. Перебуваючи в сильному м’язовому тонусі, боєць починає боятися всього підряд, агресії тренера, негативної думки друзів у разі програшу, самого програшу і в кінці кінців соціального краху. Дратує все і всі, включаючи дрібниці. Таке собі замкнене коло. Через постійне придушення м’язового компонента емоцій, виникає хронічне м’язове напруження. Для того, щоб мозок виправдав напруга м’язів, свідомість підшукує усередині голови спортсмена небезпеки. Ми починаємо думати не тільки про бій, а і про кожну дрібницю процесу змагань. Від цього психоемоційного напруження зростання м’язового тонусу ще більше збільшується, і коли приходить сам бій, небезпека додається, і ми отримуємо скутість та повільність.

Є два способи ефективної боротьби з хронічним м’язовим напруженням і один спосіб його профілактики. Якщо Ви заберете напругу, то страх не матиме фундаменту, а це багато про що говорить. Правда?

Почнемо з профілактики. Я зустрічав багато бійців, які категорично не люблять відвідувати лазню. Тепер, я сподіваюся, вони змінять свою думку. Як не дивно, один раз в тиждень лазневі процедури дають прекрасну профілактику м’язового напруження. Але за 10 днів до змагань забутьте. Це в процесі тренувань. Друге, не забувайте розтягуватися після закінчення тренувань і звичайно ж масаж у мануального терапевта, як я вже говорив в багатьох своїх стрімах. Хоча б раз на місяць.

Ну а тепер про обіцяні методи боротьби з набутою м’язовою напругою. Наберіться терпіння і через деякий час ви навчитеся його пригнічувати. Спрацює фраза майстрів Сходу, моя улюблена фраза – «Розслаблення-найкоротший шлях до перемоги!»

Ви пам’ятаєте, коли навчались наносити правий прямий? Спочатку з місця, без кроку, повільно, контролюючи стан корпусу і кулака. Потім швидше, додавали крок, потім на стрибку і так до тих пір, поки не буде сформований фізичний навик через зв’язки в корі головного мозку.
Тепер наше завдання сформувати м’язову пам’ять на стан розслаблення, тому що, якщо у спортсмена в арсеналі засобів боротьби з страхом цієї пам’яті не виявиться, то впоратися зі своїм страхом йому буде надзвичайно важко.

Оберіть положення, в якому ви зможете максимально напружити всі м’язи. Робити це бажано на одинці перебуваючи в залі. Вам необхідно спочатку по черзі напружувати м’язи кистей, передпліччя і плеча. Потім спини, грудніх м’язів, черевного преса і сідниць. Потім м’язи гомілки і стегна. Як тільки ви це зробите окремо, напружте всі м’язи, які тільки зможете, включаючи мімічні і м’язи шиї. Прорахуйте від 5 до 10 сек., але зосереджуйтесь не рахунку, а на напрузі м’язів. На рахунок 10 розслабтеся, відкинувши голову назад і зробіть два, три глибокі вдихи і видихи. Відпочиньте протягом хвилини, концентруючись на розслабленні. Пам’ятайте, що цю вправу ви робите заради формування м’язової пам’яті на розслаблення. Повторюйте до 10 разів на день, поки не навчитеся розслаблятися швидко і повноцінно зробивши вдих і видих і без попереднього напруження. На формування навички розслаблення йде від 5 до 10 днів занять.

Другий метод базується на диханні і використовується при сильних переживаннях безпосередньо перед поєдинком. Панове-бійці, спортсмени -Будьте люб’язні «Видихніть свій страх».
Дихальні вправи для заспокоєння психіки базуються на дуже простому механізмі. Справа в тому, що під час вдиху відбувається психічна активація всього організму людини, а під час видиху розслаблення і його заспокоєння. Тут необхідно звернути увагу на дихальні фази організму. Особливо на паузу, тобто затримку дихання, яке, як раз характерно при прояві страху.

Почати потрібно з п’яти секунд, затрачену на кожну з трьох фаз: вдих, пауза і видих. Те-є 15 секунд на цикл. Далі переходимо до зміни ритму: вдих – 5 секунд, пауза – 4 секунди і видих 6. І так на кожному наступному циклі віднімаємо по одній секунді на паузі і додаємо на видих. Так, що ще через чотири цикли у вас припадати на вдих 5, а на видих 10 секунд.

Подихайте так 2 хвилини і ваше напруга спаде і випарується страх. Видихніть його, друзі.